Немає такої професії — рятувати життя людей?

Рубрика: Колесо Обозрения | 11 ноября 2008, 14:31 | Саша Зырянов (ТО "Струм")

старая женщинаНаше життя залежить від різних факторів, які на нас впливають. Ці, чинники, можуть бути різноманітними: від поганої екології до швидкості прибуття машини швидкої допомоги. Останню, нажаль, доводиться чекати, як мани небесної. А тим часом українці тихенько вимирають в своїх маленьких кімнатах, в надії, що ось-ось зайде людина в білому халаті та неодмінно їх врятує… Але як і через скільки годин – це вже інше питання…
Що таке вітчизняна «медична система», мабуть, не зможуть відповісти навіть досвідченні лікарі. Може, тому що її просто не існує? А її місце зайняв «гібрид радянської та західної медицини»? «Гібрид», який є творінням рук сьогоднішніх «реформаторів». «Реформаторів», які, як ворони кидаються на все що виблискує та нове, забувши про старі напрацювання? І як наслідок, маємо казна що!
Вже багато років країна шкандибає до обов’язкового медичного страхування, яке повинно покривати витрати в лікарнях пересічних громадян. Та при цьому політики заявляють, що в Україні безкоштовне медичне обслуговування. Але якої якості та ціни, чомусь замовчують. Мабуть, тому що віддають перевагу західним приватним клінікам безкоштовним державним. Бо знають, що здоров’я важливіше ніж заяви та гроші.
А якщо ви ще не в змозі оздоровитись в закордонних лікарнях, то приготуйтесь до хабарництва. Ой, вибачте, до дармового лікування… Хочеш зробити флюорографію зроби внесок на рахунок Червоного Христа. Бажаєш людського відношення з боку медсестер – даруй шоколад з вином. А коли мрієш про вдале хірургічне втручання, то не забудь «підмазати» лікаря та скупити пів аптеки. Бо хто знає, як все може скінчитись…
Звичайно, в хабарництві є вина держави. Бо фінансування йде зі «стального граду», які розміри цих подачок всім відомо. Мізерні. Заробітня платня лікарів ледь більше тисячі. Вони ж «бюджетники»! Правда, гідно звучить? Як тут не брати? В нашій країні є дуже цікава тенденція – чим довше та краще ти навчаєшся в ВУЗі, тим менше ти заробляєш, наодмінно від будівельника із середньою освітою.
Житлове питання – це мабуть найболючіша тема для всіх українців. Медпрацівники не виключення. Молодих лікарів направляють працювати у різні місця, туди де необхідна їх присутність та допомога. Але скільки часу вони можуть протриматись в гуртожитку (це ще в кращому випадку)? Одні – рік або два, інші ще менше. Тікають. Навіть не допрацював відведені три роки. А потім шукай того лікаря десь у приватній клініці або за «баранкою» таксі. Що поробиш, жити якось треба. От і виходить, що в наших лікарнях працюють в основному старі лікарі – дітись нікуди. А молоді не хочуть робити за жебрацьку платню та нелюдські умови проживання.
Медичне устаткування – надбання ще з часів Радянського Союзу. Їхній стан бажає кращого. За словами лікарів: «Якщо би техніка була нова або хоча б в робочому стані, то ми мали змогу рятувати набагато більше людей. Однією з причин смерті на лікарняній койці – це саме погане устаткування. На державу, нажаль, надіятись не приходиться. Іноді допомагають спонсори.».
Українці – старіюча нація. На одного працюючого припадає по три пенсіонера. Пенсіонери, які колись будували цю країну, а зараз опинились на узбіччі життя за кордоном бідності. Хвороби потихеньку вбивають їх. Єдина надія – вітчизняна медицина, яка, як ми бачимо, нічого не може поробити. Конституція гарантує їм право на життя. Але чи може вона виконати цю статтю? Нажаль, не завжди…
P. S. До написання цієї статті надихнув один випадок:
Якось ввечері ми з друзями йшли на зупинку через один двір. Це самий звичайний херсонський двір: знищенні дитячі майданчики, купа сміття та юрби алкоголіків. На зустріч нам вийшла стара жінка. Одягнута вона була в розтягнуті гамаші та кофту, на плечах висіла облізла пухова хустинка. Її голову покривало рідке сиве волосся. Обличчя, усіяне зморшкам, з страхітливо-великим носом випромінювало суворість та страх. Скрючені пальці міцно тримали палицю, а очі прохали про допомогу.
Вона зупинила нас незрозумілим бормотанням. Було видно, що кожне слово жінка вимовляє тяжко, немов, долає неймовірну біль. Через кілька хвилин ми нарешті зрозуміли, що старенькій погано і вона просить, щоб викликали «швидку допомогу». Ми не відмовили їй – почали дзвонити з мобільних телефонів. Додзвонились. На тому кінці трубки відповіла дівчина з приємним голосом: «Швидка допомога. Слухаю.». Я почав казати їй, що жінці погано – дуже болить голова. Додав адресу і сказав, що будемо чекати машину. На тому кінці слухавки відповіли: «Гаразд. Чекайте. Через десять хвилин будемо.». Відчуття немов таксі викликав – «через десять хвилин машинка буде. Дякуємо!».
Бабусю завели до її квартири, а самі розташувались на лавці біля під’їзда. Чекання, мабуть, найтяжче випробування в світі. Час тягнувся довго. Ми встигли обговорити всі цікаві теми. Машини немає. Починаємо нервувати. Спускається до нас старенька. Питає, чи не приїхала ще машина. Відповідаємо – ні! Допомагаємо сісти на лавку і слухаємо її розповідь, пронизану стогнанням та болісним завиванням:
«Мене звати Любов. Народилась в Херсоні. Мені 98 років. Все життя працювала заради суспільства, а зараз одна… син поїхав три роки тому. Ще нема машини? Ні? Влада про мене не згадує. Родичів нема – всі померли… Видно, самотність – мій хрест…»
Відчуття жалю наповнили нас. Зараз про неї ніхто не пам’ятає, але стоїть їй померти. Як зразу знайдуться і родичі на квартиру і чиновники для вшанування, може, найстарішої жінки міста. Машини нема. Пройшло пів години. Стогнання бабусі стали нестерпні. Дзвонним. З’ясовуєм, чому досі не приїхали лікарі. Дівчина відповідає: «Ви не одні. Машин мало. Чекайте.», та кладе слухавку. Відповідь шокує. А якщо би на місті старої був я? Невже я міг би померти із-за нестачі мед транспорту? Скоріш за все – так…
«Швидка» прибуває через годину! Оце так швидкість! Від цього будинку до лікарні всього 10 хвилин ходу. Питаємо у водія: чому так довго? Відповідь, скрізь зуби: скажіть будь ласка, що взагалі доїхали! Отакої, захворієш і не дочекаєшся допомоги. А може таке ставлення тільки до старих людей? Хто знає…

автор фото: Леонід Єжуров

Пока один комментарий

1 комментарий

  1. Lider (05.12.2008 19:07) (Ответить)

    Круто написано!!! Жалко бабулю…

Sorry, the comment form is closed at this time.

  • Рубрики

  • Реклама

  • Архивы

  • Статистика