22 листопада в Україні відбувся День пам'яті жертв голодомору. Захід, безумовно, важливий та необхідний. По всій країні пройшли поминальні служби, тисячі людей, не дивлячись на погані погодні умови, вийшли на вулиці та запалили свічки… З трибун були чутні виступи державних діячів, причому не тільки вітчизняного походження.
Як такий захід проходив в Херсоні? Так само, як і по всій Україні, але з маленькою різницею. З легкої руки начальників різних держустанов (від пенсійного фонду до краєзнавчого музею) до ККЗ «Ювілейного» повалила юрба держслужбовців. Так би мовити: «За своєю волею та ініціативою». Як тут не підеш? Якщо явку контролює твій бос з папірцем, де необхідно поставити підпис (такий собі доказ присутності)! Адже ніхто не хоче псувати стосунки з управлінською гілкою та ще й у нелегкий час фінансової кризи.
Україна офіційно вважається демократичною державою. Але я чомусь не пам'ятаю, де написано, що можна змушувати людей приймати участь в заходах, на які вони не хочуть йти. Виходить, що ми прагнемо демократії, та все одно живемо при тоталітаризмі? «Запрошенні» на захід подейкували, що такий «ажіотаж» викликан фігурою губернатора. Ні, не його присутністю, а розмовою (яку він мав з президентом після того річного Дня пам’яті) на тему присутності городян на вшануванні жертв голодомору. Нагадаємо, того року херсонці слабо підтримали цю ініціативу.
Чесно кажучи, мені боляче та огидно дивитись на те, що людей змушують вшановувати наших загиблих співвітчизників таким чином. Я вважаю, що народ сам повинен дійти до цього, а не піддаватися популізму та спекуляціям. Адже це частина нашої історії, нехай і страшної її частини. А про це забувати не слід, щоб більше таке ніколи не повторилося! Цей день – нагадування про злочини тоталітарного режиму, якого, на жаль, судячи з вчорашніх подій, ми так і не змогли позбутись…